Урок 2

 

Урок 2.

ТЕМА 1. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА.

Тема уроку: Причини і початок Першої світової війни.

І. Опрацюйте матеріал.

 

1.ПРИЧИНИ ВІЙНИ ТА ЦІЛІ ДЕРЖАВ. «ПЛАН ШЛІФФЕНА»

Війна 1914–1918 рр. розгорнулася між двома угрупованнями держав – Троїстим союзом, який об’єднував Німеччину, Австро-Угорщину та Італію, та Антантою, до якої входили Франція, Росія та Велика Британія.

Основною причиною кризи було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу в економічній, військовій і колоніальній сферах. Особливо гостре економічне суперництво виникло між Великою Британією та Німеччиною, яка наприкінці XIX – на початку XX ст. випередила Велику Британію за темпами індустріалізації, а її частка у світовому промисловому виробництві перевищила частку Британії. Між ними також існувало гостре військово-морське суперництво. Тоннаж військових кораблів Німеччини збільшився з 1880 р. по 1914 р. у" 15 разів, а

Великої Британії – в 4 рази. Німецький флот за всіма показниками став другим у світі після британського, і різниця між ними постійно скорочувалась.

Другою причиною війни був той факт, що на початку XX ст. розвиток науково-технічного прогресу призвів до появи нових, потужніших засобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові корпорації. Водночас відбувалася мілітаризація економіки та свідомості величезних мас людей.

Посилено готувалася до війни і Росія. За 30 передвоєнних років шість великих держав витратили на військові потреби 125 млрд марок (57,9 млрд рублів).

Третьою причиною війни було прагнення правлячих кіл провідних країн світу подолати внутрішньополітичні кризи, наростання революційного і національно-визвольного рухів у радикальний спосіб – готуванням до війни.

Росія, як і інші європейські держави, почала розробляти план війни ще від кінця XIX ст. Мобілізаційний розклад 1890 р. передбачав два варіанти дій, які зумовлювалися географічним чинником. Очевидно, в той час Росія покладала надії на те, що головний удар кайзерівська вояччина спрямує проти Франції. В такому разі вона планувала вести воєнні операції, спрямовані, головно, проти Австро-Угорщини.

А втім, 1900 р. було розроблено новий план, згідно з яким усі російські воєнні сили на випадок війни об’єднувались у дві групи: Північний фронт проти Німеччини, Південний – проти Австро-Угорщини. Цей план був цікавий тим, що в ньому вперше пропонувалося створення проміжної інстанції управління військами на території воєнних дій – командування фронтами.

На Чорноморський флот покладалася блокада Босфору, а в разі необхідності він мав бути готовим до активних бойових дій.

Французький план війни, який ще з 1872 р. неодноразово зазнавав змін, хоча й був пройнятий наступальним духом, але насправді мав пасивно-вичікувальний характер. Зокрема, він передбачав взаємодії з англійським флотом. 10 лютого 1913 р. між Британією та Францією було підписано морську угоду, згідно з якою головний тягар бойових операцій на Середземному морі було покладено на французький флот.

Участь Великої Британії у можливій війні проти Німеччини повністю визначилася з 1904 р., коли між Британією і Францією було підписано договір. Упродовж тривалого часу Британія не мала чіткого плану дій суходільної армії, оскільки її обмежені сили не могли відіграти вирішальної ролі у війні на материку. Основними завданнями її морських сил на Середземному морі були захист своїх комунікацій, а також допомога союзникам у боротьбі проти флоту Троїстого союзу.

Австро-Угорщина ще з часу укладання союзного договору з Німеччиною в 1879 р. своїми ворогами вважала Росію, Сербію і Чорногорію. Згідно з остаточним варіантом плану, на Австро-Угорщину покладалось основне завдання боротьби проти Росії. Відповідно до плану, суходільні сили Австро-Угорщини у складі 1100 батальйонів (до 1,5 млн вояків) утворювали три великі групи.

Стратегічний задум Відня проти Росії полягав у тому, щоби частиною сил наступати на північ, а потім повернути на схід і спільно з правим крилом австро-угорського угруповання розбити зосереджені у Проскурові (нині Хмельницький) російські війська. Це дало б змогу відкинути основні сили росіян до Чорного моря або до Києва. При цьому у Відні розраховували на наступ німців зі Східної Пруссії.

Розробляючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного ведення її на двох фронтах – проти Росії та проти Франції.

У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу Шліффен, призначений на цю посаду 1891 р., дійшов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це стратегічне рішення було покладено в основу нового плану, згідно з яким Німеччина 1914 р. розгорнула свої сили. У меморандумі Шлїффена відобразилася доктрина “бліцкригу”.

У Берліні планували, зосередивши велику частину військ, в одній генеральній битві розгромити французьку армію і ще до “осіннього листопаду” завершити кампанію на Заході, після чого завдати удару Росії.

Отож, основними фронтами війни мали стати Західний і Східний.

2. ЛИПНЕВА КРИЗА 1914 РОКУ. ВСТУП У ВІЙНУ ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ

 Формальним приводом до розв’язання війни стало вбивство 28 червня 1914 р. 19-річним студентом Гаврилом Принципом столиці Боснії Сараєві наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда, відомого своєю ворожістю до Сербії, та його дружини. Гаврила Принципа було схоплено на місці. Він виявився членом таємної організації “Молода Боснія”, до якої входили й вищі офіцери сербської армії. Ця організація боролася за приєднання Боснії до Сербії. Легко зрозуміти, як у монархічній Європі сприйняли цю подію, – австрійці пережили шок. Виникла чергова балканська криза.

У Сербії існував конфлікт з Австро-Угорщиною з 1908 р., коли остання в жовтні того ж року захопила провінції Боснію та Герцеговину, значну частину населення яких становили серби. У Сербії набув розвитку рух за об’єднання всіх балканських слов’ян у єдину державу під егідою Сербії.

Це призвело до боснійської кризи. Сербія категорично виступила проти цього; її підтримала Росія, яка прагнула впливу на православне населення Балкан. Розпочалися приготування до війни, проте Росію в той момент не підтримали її союзники Франція та Велика Британія. Росія змушена була відступити, оскільки не була готова до війни.

У 1914 р. ситуація була іншою. Сербія зміцнила свої позиції в перебігу Балканських воєн 1912-1913 рр., Німеччина й Австро-Угорщина були готові до війни. Вони розраховували, що конфлікт із Сербією не залишиться локальним, у нього обов’язково втрутяться Росія і Франція, які ще не були готові до війни, і це принесе Німеччині та її союзникам легку перемогу.

Після вбивства Франца-Фердинанда, заручившись підтримкою Берліна, Відень 23 липня поставив Сербії ультиматум, що означало відверте втручання в її внутрішні справи. Отримавши ультиматум, сербський уряд передовсім звернувся по допомогу до Росії. Водночас розпочалась евакуація Белграда, розташованого на австро-сербському кордоні.

Союзниця Сербії Росія спробувала залагодити конфлікт, висунувши проект дипломатичного демаршу трьох держав – Великої Британії, Франції та Росії. Одначе союзники Росії відмовилися від компромісу, а президент Франції Пуанкаре наполягав на проведенні “твердої” політики стосовно австро-німецького блоку. Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, Австро-Угорщина 28 липня оголосила їй війну. Це стало початком світової війни.

У відповідь на оголошення війни Сербії Росія розпочала загальну мобілізацію.

Першим днем мобілізації було призначено 31 липня.

Тим часом німецький уряд ще 29 липня попередив, що подальші мобілізаційні дії російської армії призведуть до мобілізації в Німеччині.

Росія на це попередження не відреагувала. Тоді, о 7-й годині вечора 31 липня, німецький посол у Росії вручив російському міністрові закордонних справ ноту з оголошенням війни, в якій відповідальність за розв’язування війни було покладено на Росію.

З 1 серпня Німеччина і Росія перебували у стані війни. Проте, за німецькими планами, війну треба було розпочинати на Заході, а не на Сході. Німецька дипломатія використала штучний привід для оголошення війни Франції. О 6-й годині вечора 3 серпня німецький посол у Парижі передав французькому урядові ноту з оголошенням війни.

Ось так Німеччина опинилась у стані війни проти Росії та Франції. Що ж до Великої Британії, то британський уряд 4 серпня висунув Німеччині ультиматум, у якому ставилася вимога поважати нейтралітет Бельгії, оскільки німецькі війська вдерлися на територію Бельгії. Берлін нічого на це не відповів.

Порушення нейтралітету Бельгії стало приводом до оголошення Великою Британією війни Німеччині, що й сталося 4 серпня.

6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну Росії, а через кілька днів вона опинилась у стані війни проти всіх держав, із якими воювала Німеччина. Отож, із ворожих військово-політичних блоків лише Італія не вступила у війну. 1914      р. Італія проголосила нейтралітет, а потім, у травні 1915     р., після великих територіальних обіцянок, зроблених країнами Антанти, вступила у війну на її боці.

Японія скористалася з моменту й оголосила війну Німеччині 23 серпня 1914 р., після чого успішно захопила німецькі колоніальні володіння у Китаї, зокрема півострів Шандунь, а також низку тихоокеанських островів, цим і обмежившись.

3. БОЙОВІ ДІЇ 1914 РОКУ. РОЗГОРТАННЯ МАШТАБІВ ВІЙНИ

Відповідно до плану, німецькі війська вдерлися до Бельгії, захопили Брюссель, увійшли в Північну Францію, що дало їм можливість наступати на Париж.

Наприкінці серпня їхні війська опинились за 25 миль від столиці Франції. Президент і уряд 2 вересня покинули Париж і вирушили до Бордо. Німецькі війська вийшли на р. Марна з метою оточити французів. Тут і сталася перша битва на Західному театрі воєнних дій, що тривала з 5 по 12 вересня. В ній з обох боків взяло участь 1,5 млн вояків. Обопільні втрати сягнули 600 тис. убитими й пораненими.

Німецьке командування виявилося неспроможним координувати дії своїх наступальних сил, які швидко просувалися вперед. Скориставшись із цього, французький головнокомандувач генерал Жоффр стрімко перекинув свіжі сили з інших фронтів і, знайшовши слабке місце в обороні німецьких військ, завдав контрудару. Маючи значну перевагу над німцями, які до того ж були виснажені тривалим наступом, Жоффр змусив їх починаючи з 9 вересня відходити до р. Ена.

Результатом битви на Марні став остаточний провал “блискавичної війни” – основи плану Шліффена.

Після цього німецькі війська на Західному фронті закопалися в шанці, розпочалася позиційна війна. Фронт розтягнувся від протоки Ла-Манш до швейцарського кордону і наприкінці 1914 р. стабілізувався.

Інакше розвивалися події на Східному театрі, де сторони застосували тактику швидких маневрених дій. Російська армія була змушена розпочати наступ на Східну Пруссію на відчайдушне прохання про допомогу з боку своєї союзниці Франції, коли німецькі війська рвалися до Парижа. Східнопрусська операція для російських військ виявилася невдалою через неузгодження дій 1-ї та 2-ї російських армій. Новий командувач німецьких військ генерал Гінденбург, використовуючи розгалужену систему залізниць, оточив ударні сили 2-ї російської армії, розгромив їх і примусив російські війська в середині вересня залишити Східну Пруссію. Натомість наступ російських армій під командуванням генерала Брусилова в Галичині та на Буковині виявився вдалим. Битва в Галичині відбувалася одночасно з битвою у Східній Пруссії, у вересні 1914 р. Російські війська в перші дні наступу (битва тривала з 5 серпня по 13 вересня 1914 р.) відкинули австрійські війська від Львова, а потім змусили їх залишити територію Галичини. Австрійці зоставили лише сильний гарнізон в обложеному росіянами Перемишлі. Вони втратили 400 тис. вояків, у тому числі 100 тис. полоненими; російські війська – 230 тис.

Третім фронтом у Європі був Балканський. На Балканському фронті бойові дії відбувалися між Австро-Угорщиною та Сербією і Чорногорією. Спершу тут було три австрійські армії, але з початком воєнних дій між Росією та Австро-Угорщиною в Галичині остання змушена була терміново перекинути одну з армій (2-у) на Російський фронт. Сербія розгорнула свої збройні сили у складі чотирьох армій, на допомогу їй прийшла чорногорська армія. Мужні сербський та чорногорський народи, які чудово знали місцеві умови й поєднували боротьбу польових військ із партизанськими методами, могли тривалий час вести війну, навіть не отримуючи допомоги союзників. Так і сталося. Більше року, до осені 1915 р., невеликі сили Сербії та Чорногорії самостійно захищали свої території від австро-угорських військ, незважаючи на гостру нестачу озброєння та боєприпасів.

Кавказький фронт виник після вступу у війну Туреччини на боці Німеччини 1 листопада 1914 р. Воєнні дії проти Росії Туреччина розпочала ще 29 жовтня. Того ж дня турецькі міноносці потопили російський канонерський човен “Донець”, а ЗО жовтня німецько-турецький флот розпочав обстріл портів Севастополя, Феодосії, Новоросійська. У відповідь на це російський уряд оголосив Туреччині війну, російська Кавказька армія 2 листопада 1914 р. перетнула кордон і вирушила в глиб турецької території. Турецькі війська, своєю чергою, вторглися до Батумської області. Найбільш значною подією того періоду на Кавказькому фронті була Сарикамиська операція, що тривала з 22 грудня 1914 р. по 7 січня 1915 р. Турки прагнули розгромити головні сили російської Кавказької армії. Російські війська чинили гідний опір турецьким атакам, а 3 січня перейшли у наступ. Сарикамиська операція скінчилася повним знищенням 3-ї турецької армії.

Отже, в цілому воєнні дії 1914 р. завершилися на користь Антанти. Німці не досягли Парижа, австрійці зазнали поразки в Сербії та Галичині, турецькі війська біля Сарикамиша. Японці в Китаї захопили німецькі орендні території. В Африці спільними зусиллями Франції та Британії було захоплено німецькі колонії Того, Камерун та Східну Африку. Плани “блискавичної війни” зазнали краху. .Розпочалася затяжна виснажлива боротьба, яка тривала чотири роки.

Для підсумку перегляньте відео.

https://www.youtube.com/watch?v=Vost3o1b_ZA

https://www.youtube.com/watch?v=qW1g5wPHNRI

ІІ. Домашнє завдання.

Дайте письмову відповідь на запитання.

1.Які країни входили до складу Троїстого союзу та Антанти напередодні Першої світової війни?

2.Хто здійснив терористичний акт у Сараєві?

3.Як називався стратегічний план Німецької імперії на початку війни?

4.Назвіть основні битви 1914 р.

5. За яких умов вступила у війну Туреччина?

6. Проаналізуйте причини Першої світової війни.

7.Які стратегічні плани мали противники напередодні війни?

8.Чому, на вашу думку, локальний австро-сербський конфлікт переріс у світову війну?

9.У чому полягали причини провалу плану Шліффена восени 1914 р.?

 

Відповіді надсилайте на електрону пошту викладача: Дячишина Олена Олексіївна dacisinaolena@gmail.com або на вайбер: 80680107943