Виховні заходи

Виховний захід на тему : «Андріївські вечорниці»

Мета: Познайомити учнів з давнім народним звичаєм проводити вечорниці та обрядами ворожіння й  кусання калити.

Виховувати у учнів повагу та любов до традицій рідного народу, до української народної пісні;

Виховувати інтерес до вивчення минулого рідного краю, прагнення зберегти  народні звичаї та обряди.

Розвивати творчі  акторські здібності учнів.

Обладнання: вишиті рушники, лавки, скатерки; глиняний посуд та макітра; українська піч; калита, вареники.

учні – в українських народних костюмах.

Місце проведення : актовий зал.

Час  проведення : 13.12.11, вівторок 14.00.

                                                     Хід свята

                                  

1-й ведучий. Україно! Чарівна моя ненько, найкращий куточку земл1, солов’їна пісне! Ти найкраща, але найбільше твоє багатство — народ. Народ чесний, трудолюбивий, нескорений, міцний, як граніт, співучий, дзвінкоголосий.

2-й ведучий.

Українці  — то є назва славного народу,

Україна  — то край славний, аж по Чорне море,

Україна — то лан пишний, i степи, i гори,

I як мені Україну щиро не кохати,

Мене ненька по-вкраїнськи  вчила розмовляти

1-й ведучий. 3 давніх-давен наша Україна славить­ся величними традиційними святами й обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові доброти до української  спадщини повертається до традицій свого народу.

2-й ведучий. Одним iз свят, яке завжди відзначали нaшi батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді — день Андрія.

2-й ведучий. Це свято відзначається 13 грудня i вважається днем пам'ят1 мученицької смерті одного iз  дванадцяти апостол1в Христових — Андр1я Первозванного.

1-й ведучий. За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорб1в поставив хрест i ска­зав: «Чи бачите гори  ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа». Згодом там, де він  установив хрест, було споруджено Андріївську церкву.

Показ відео.

1-й ведучий. День Андр1я Первозванного — найцікавіший. Від нього вiє чарівною староукраїнською стихією. 3 давніх - давен у ніч на Андрія дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, глибоко в душі, дівчина вірить, що Андрієва ніч допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.

2-й ведучий. Я хочу, щоб сьогодні ожили перед нами вечорниці в ніч на Андрія, a ігри, забави нагадали молодість батькам, бабусям, дідусям.Тому в нашому ліцеї сьогодні вечорниці.

(Тихо лунає музика. Українська світлиця. Святково прибрано лавки, стіл, піч, макітри. На стінах вишиті рушники, доріжки, серветки.).

Галя (прибирає  i співає):

  

 Мати (перебиває). Чого, доню, сумної заспівала? Bcix хлопців відженеш такою невеселою від нашої хати.

(Ставить на стіл  макітри).

Галя. То так...І сама не знаю, мамо, сумно чогось і неспокійно мені сьогодні. До всіх хлопців мені байдуже, тільки б у один не обминув.

Мати. Не сумуй, Галинко (підходить ближче). То просто вечір такий таємничий, і місяць он як ясно світить.

(Дивляться на небо)    (Чути спів дівчат)

Все буде гаразд. Може, той один і не обмине. Петро дуже на тебе задивляється, такий поважний, багатий.

Галя. Ой, мамо, і не говоріть мені про нього. От і дівчата вже йдуть.

(Дівчата співають. Звучить пісня «Ой ходила дівчина бережком»).

1-а дівчина. (Сміх). Слава Богу, в вашій хаті!

2-а дівчина. Добрий вечір, тітонько. Чи можна в вашу хату?

Мати. Слава навіки. Заходьте, дівчата, сідайте. За­раз вареників на всіх наліпимо. Може, ще гості будуть. (Порається).

3-я дівчина. Л може, й хлопці? І Іван, га? (До 4-ї дівчини).

4-а дівчина. Може! А може, й Роман?

3-я дівчина. Може!

1-а дівчина. А може, й Панько? (Сміються).

Галя. Панько — то Панько. Чи не так, дівчата?

Всі. Угу.

Мати. Та ну вас. Що ви ще розумієте.

2-а дівчина. Ох, дівчата, якби то знати, хто той суджений! Хоч би краєчком ока глянути.

Мати. А чом би й ні. І не тільки краєчком. Сьогодні ж Андрія. Знаєте, дівчата, всі ворожіння в цей вечір починалися з ночі, в яку народився один із апостолів Ісуса Христа — Андрій Первозванний. Давайте попро­симо Андрія.

Дівчата. Андрію, Андрію, на тебе я надіюсь. Хочем долю свою знати, просим тебе помагати.

Мати. Ось як скуштуєте цих вареників і дізнаєте­ся, ким буде ваш суджений. А щоб дізнатися ім'я хлопця — судженого, потрібно підійти до першого незнайомого чоловік і під будь-яким приводом запи­тати, як його звати. Таке й буде ім'я чоловіка.

1-а, 2-а дівчина. Давай спробуємо. (Пробують).

3-я дівчина. А я чула про ворожбу зі свічкою.

4-а дівчина. Напишемо імена, поставимо на край великої тарілки. Запалимо свічку. І до якої стрічки  підпливе свічка, такий і буде суджений. (Ворожать)

 Мати. А ще, дівчата, є ворожба із дзеркалом.

1-а дівчина. А я знаю теж таке ворожіння. Треба темноті сказати:

Ворожу осібне,

На люстерко срібне!

Ворожу на саму себе.

І ... на тебе.

Потім, повернувшись, спиною:

—  Покажи, святий Андрію, яка моя доля? Ворожу на свій вік,

Дай, Боже, шлюбу дочекати,

Смерті не знати.

Він — ...

Я - ...

Покажи, Андрію, яка моя доля.

Тоді різко повернутися.

—  Ану, дівчата, хто сміливіший.

2-а дівчина. Я хочу (пробує).

3-я дівчина. А я ще знаю ворожбу на тінях, також зі свічкою.

4-а дівчина. Якою буде моя доля? (Хтось стукає)

2-а дівчина. Ой, хто там?

3-я дівчина. Мамо, я боюсь.

Мати. Та не бійтеся, дівчата. Доню, засвіти світ;

1-а дівчина. Та це ж Панько! І дівчата з ним.

5-а, 6-а дівчата. Добрий вечір! Слава Богу!

Панько. Помагай вам Бог!

Мати. Слава навіки. Добрий вечір. Дякую! Як ви налякали нас (прибирають дзеркал)

Панько. Справді? (Усі сміються). А я й не хотів, їй-Богу, не хотів!

Мати. Гаразд. Ану, дівчата, проходьте, сідайте.

Дівчата. Дякуємо.

Панько. А я б пампушок з'їв би (заглядає в посуд).

Мати. Добре. Ану наберіть, дівчата, води в рот (смішать одна другу). Ось вам по мисці і наробіть пампушок. А ти іди, Панько, приведи собаку, ми її го­дувати будемо.

(Панько виходить). Ось борошно, олія. (Дівчата ліплять).

Але й гарні квіти приніс Панько. І де він їх тільки знайшов в таку пору. Поки ви наліпите  пампушок, я віночок сплету. (Плете).

5-а дівчина. Це йому, тітонько, напевне, хлопці дали, мабуть, і вони сьогодні прийдуть.

2-а дівчина. А давайте, дівчата, заспіваємо.

(Співають пісню «Їхав, їхав козак містом»).

Мати. Ну все, господиноньки. Мийте руки, а я покладу пампушки, хай смажаться.

Дівчата.        Ой, Андрію, Андрієнку,

Даруй нам надієнку,

Хто з нас із дівчат

Перша заміж вийде.

(Мати намащує пампушки).    -

Мати. Хто перша, друга, третя. (Дівчата допомага­ють намащувати).

Панько. (Входить із собакою). Моя собака така го­лодна, що тут тільки мене ледь не з'їла.

5-а дівчина. Ну от і наїсться твоя собака.

6-а дівчина. А на 1, 2, 3 — всі поїла пампушки.

Мати. А тепер скиньте по чобітку, розкрутіть його із заплющеними очима, киньте. Де носик — там і милий.

5-а дівчина.

Святий Андрію, святий Андрію,

На тебе єдиного маю надію.

Скажи мені нині, дорогий Андрію,

Звідки я маю чекати надію.

(Дівчата кидають чобітки. Хлопці жартома воро­жать, сміються та імпровізують наречених).

Мати. А зараз простежу доріжку чобітьми.

6-а дівчина. Поставте, тітонько, наші чобітки до порога.

Першою вийде заміж Галина, другою — Мар'яна, третьою — Олена, інші — будуть дружками.

Мати. А ти що там, Паньку, робиш?

Панько. Хочу й собі поворожити. Може, і я заміж вийду. (Ворожить на квітках «любить — не любить»).

Мати. Хлопці не ворожать, і що ти собі видумав. (Роман краде чобіт Галини і ховає за пазуху. Дівча­та продовжують ворожити).

Галя. Ой, дівчата, я свого чобота не бачу. Панько, ти взяв? Кажи!

Панько. Ні, я не брав. (Стук, грюк).

Хлопці.          Ой на Андрія гадали дівки,

Щоб не лишали їх парубки.

А ми всі ходили в сусіднє село,

Щоб нашим дівкам заздрісно було.

По інших селах маємо дівчат,

У наших із-за тину лиш носи стирчать.

Хай же шукають собі вдівців,

Чи десь по селах чужих хлопців.

 4-а дівчина. Ой, Ромко!

3-я дівчина. Іван там (причепурюються, входять).

Роман. Добрий вечір, господине!

Іван. Слава Богу в вашій хаті!

Петро. Добрий вечір, тітонько.

Мати. Слава навіки! Бачу, до моєї хати ще не за­росла стежка. Добрий вечір, хлопці! Проходьте до хати та сідайте.

Роман. Спасибі, тітонько.

Петро (не сідає). Спасибі, господине, що пустила в хату (дивиться на Романа, поправляє, кафтан)

Завернуся я в рядно

Та й сховаюся на дно.

А там на дні три мішки брудні,

Сім мішків горіхів і коробка шоколаду.

Пішли, хлопці, на вечорниці,

Вкрадемо, хлопці, по три паляниці.

Четвертий пиріг — дитині малій,

Щоб не казала мамі старій.

Стара мати здогадалася,

Взяла прута та й за мною погналася!

Як біг же я через городи,

Наробив же я багато шкоди.

Потоптав я трохи озимини,

Та погубив я там золоті гудзи.

Озимина весною посходить обов 'язково,

А дівчата — вже познаходили гудзи.

3-я дівчина. Петро не встиг поріг переступити, а вже збитків наробив (сміються, особливо Галя).

Мати. Та годі вже на Петра воду лити. Ніби й самі ще нічого не витворили.

Іван. Ми — ні. А скажи, Петре, нащо ти одяг нині такий багатий кафтан.

Роман. Та він, напевне, хоче на ньому зачепитися десь коло млина, чи що? Іван. Або й на млині.

Петро. Що одяг — те й моє. А кому до того що.

Роман. Та нічого (до дівчат).

Хлопці на вулиці,

Дівчата в світлиці,

Позбиралися дівчата —

Роблять вечорниці.

 Іван. Не в'яжуть, не шиють,

Не прядуть, не печуть,

А говорять небилиці.

Про Микиту із села,

Про Степана із млина.

Панько.          Вигадують різні небилиці,

Як ростуть грушки на вербиці.

5-а дівчина. (Перешепіт). Що правда, то правда, бо підсліпувате не добачить, а глухувате не дочує.

 6-а дівчина. От і ростуть на вербі грушки.

Хлопці. Так, так буває, що й корова літає. (Сміх).

Роман. (Дивиться, хто без чобота).

Стук, грюк у віконечко,

Вийди, Галю, на хвилиночку,

Дай коню водиці

З сусідньої криниці.

 Галя. Та як я вийду, коли боса?

Роман. Ану, дівчата, хто бубликів хоче? Або те, що за пазухою.

3-я дівчина. Те, що за пазухою, не знаємо. (До Галі вбік). А бубликів хочемо.

Роман.  Для  тебе,   Мар'яно,  тільки   за  поцілунок. Ану, чи дістанеш (та намагається відкусити).

Галя. Те, що за пазухою, віддай, Романе, чобіт, а то в ноги холодно.

(Роман   передає   бублики   Іванові,   той   пригощає дівчат).

Роман. Може, ще й взути?

Галя. Це я сама вмію. Бач, першою заміж збираю­ся. (Роман допомагає взуватися).

Мати. От і наречений з'явився. І чекати не треба. Давайте, дівчата, заспіваємо.

(Співають пісню «Ішов козак потайком»).

Мати. А ось іще гості до нас. (Хлопці входять).

Батько. О! Та в нас гості зібралися.

Кум. Добрий вечір гостям і тобі, господине. Щось ви сумної співаєте.

Батько. А ми з кумом на ярмарку були.

Кум. Та й купили яблуньку.

 А та яблунька садова,

 Не що інше, як дівчина молода,

Дівчинонька чепурненька біля хати стояла,

Свою долю виглядала.

Та й нам, козакам, поморгала.

Мати. Ой, та за що ви її купили?

Кум. Кобилу продали, дівчину взяли.  Ану, хлопці, хто жениться хоче?

Хлопці. Паньку, бери собі за жінку.

Панько.   Зачекайте-но,   хлопці,   це  моя  буде, тільки моя.

(До мішка іде, гладить, «дівка» брикається. Хлопець лякається, відходить назад).

Дівка. Ой ти, хлопче молодий, Забери мене з собою.

Мати. Ой! Що ж ви купили? Чи не кота рудого мішку принесли?

Панько. Хай йому грець! (Хреститься). Я тієї нареченої не хочу.

Дівка. Ой не кидай мене, Паньку, моє серденько,

Нехай тебе поцілує моє серденько.

(Хлопці розв'язують, Панько хоче подивитися «дівка» вискакує до Панька, той тікає до господині ховається).

Панько. А ти, того, не брешеш? А чого так закри­ваєшся? В тебе, напевно, зуби болять?

«Дівка». Угу!

Панько. Ну то давай поцілуємося, чи що?

(Сміється, закриває очі. «Дівка» опускає руку і всі бачать, що це хлопець).

А цур тобі, пек (сміх).

Мати. Ну й насмішили хлопці.

6-а дівчина. Дівчата, давайте заспіваємо.

5-а дівчина. А якої?

2-а дівчина. Напевне, смішної, жартівливої. «Від  Києва до Лубен».

(Входить «пан Калитинський» з калитою і квачем)

—  Я, пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати!

(Коцюбинський ніби іде на коцюбі).

—  Добрий вечір, пане Калитинський!

—  Доброго здоров'я, пане Коцюбинський!

—  Куди ідете?

—  Іду калиту кусати.

—  А я буду по писку писати!

—  А я вкушу!

—  А я впишу!

(Коцюбинський намагається не сміятися і вкусити.  Підходять інші).

—  Добрий вечір, пане Калитинський.

 — Добрий вечір, пане Коцюбинський.

—  Відкіль приїхав ти?

—  З Литви.

—  Чому так здалеку приїхав?

—  Калиту кусати.

—  А ти ж куснеш?

—  Кусну!

—  А я мазну!

Хто ще буде калиту кусати?

(«Калитинський»   смішить,   пробують   вкусити, Співають або говорять).

А наша калита

Нам набила живота.

А тепер ми її з’їли

І за пером полетіли.

А наша калита

Та й з маком і медом.

Йди до неї, кусай її,

Сторожа не бійся.

Кусай, кусай калиту,

Але не засмійся,

Йди до неї,

Кусай її,

І назад не вертайся,

А як вдасться вдало відкусити,

Пару сподівайся.

(Ще кусають).

Кум. Ану, фанти, давайте викуп. Громадо шановна, скажи, що цьому фантові присудити? (Роману). Хлопці. Заграти.

(Роман  грає.  Дівчата  знімають  калиту,   ділять хлопцям, просять викуп). Роман.Знімай калиту.

Петро. Хлопці, гайда збитки робити.

Хлопці. Пішли. На добраніч, тітонько!

 Мати. На добраніч! А вареники? (Пригощає).

 (Хлопці виходять. Роман залишається).

Роман. Дякую, тітонько! Дуже смачні у вас пиро­ги! Мабуть, Галя пекла?

Мати. Та всі дівчата допомагали. Ну як, дівчата, ва­реники?

(Дівчата знаходять предмети у варениках).

1-а дівчина. О, мій суджений буде, мабуть... (За предметами здогадуються). 2-а дівчина. А мій...

3-я дівчина. А мій...

 (Мати порається біля столу, печі).

1-а дівчина. Скоро, дівчата, Миколая. От цікаво, що він мені принесе, бо торік сиру бараболю знайш­ла і часник.

2-а дівчина. А я — цибулю.

Мати. Треба було б колядок трохи вивчити!

Дівчата. Треба.

(Пісня «Добрий вечір тобі, пане господарю». Дівча­та й хлопці виходять).

Дівчата і хлопці. Дякуємо, тітонько!       Вже й час до­дому йти.

1-а, 2-а дівчата. Проведи нас, Галю.

Дівчата і хлопці. На добраніч!

 Галя. Мамо, я зараз.

Ромка. На добраніч вам (виходить з Галею).

Мати. На добраніч!

Хлопці.          От поволі затихають наші вечорниці.

Не забудьте, ви дороги, у наші світлиці.

Хай любов і щи­ре слово душу вам зігріє.

Пам'ятайте вечорниці в ніч на Андрія.

Дівчата і хлопці. Запам'ятаємо. (Всі сідають у залі. Ведучі йдуть на сцену).

1-й ведучий. Ну от і закінчилися наші вечорниці. Добре, що діти наші повертаються до минулого.

2-й ведучий. Рідними їм будуть батьківські пороги, і люди, і пам'ять. У людині повинно щось жити висо­ке і світле.

Виховний захід до Дня Покрови Пресвятої Богородиці, Дня українського козацтва та Дня захисника України

«Козацькому роду нема переводу» (14 жовтня)

Мета виховного заходу: виховна: сприяти естетичному вихованню учнів, забезпечити моральне виховання учнів, продовжувати формувати такі риси характеру, як: патріотизм, гуманізм, милосердя; виховувати правильне ставлення та любов до історії українського народу; освітня: розширити знання учнів про історію славного українського козацтва, Запорозької Січі, гетьманів. розвиваюча: розвивати вміння аналізувати, виділяти головне, самостійно робити висновки, систематизувати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення, розвивати просторову уяву.

Форма проведення: розповідь з елементами бесіди, повідомлень.

Місце проведення: конференц-зал.

Хід заходу

Вступне слово викладача:

 Улюблена Богом перлина

Для всіх українців одна

 Козацька моя Україна

Хлібів золотих сторона

Негодами лютими бита

Віками ти йшла до мети

Тобі в небі зорею світити

 І волю і долю знайти.

Відео 1

14 жовтня ми відзначаємо велике християнське свято – День Покрови Пресвятої Богородиці. За церковними переказами це з’явлення відбулось в середині Х століття у Влахернському храмі Константинополя.

Відео 2

В Україні це свято відкрило весільний сезон. Цього дня незаміжні дівчата йшли до церкви молитися Святій Богородиці.

7 серпня 1999 року Указом Президента України Л.Кучми 14 жовтня було установлене Днем українського козацтва. І не дивно, адже козацтво відіграло важливу роль в у становленні української державності. Саме Запорозькі козаки вважали своєю покровителькою Святу Покрову. Покрова Пресвятої Богородиці була для козаків величезним святом, оскільки свою церкву вони пресвятили Діві Марії. Коли вони бажали обрати нових членів старшини, то збирались саме в цей день.

Така історична традиція приурочується до дива поразки турків під Азовом у 1641 році. Гарнізон Азова в той час налічував 6 тис. донських і запорізьких козаків, а турецькотатарське військо – 227 тис. чоловік. Штурм Азова розпочався 6 червня 1641 року, але втративши близько 100 тис. чоловік, ворог відступив. У вирішальний час довгої героїчної оборони козацькому гарнізону з'явилося небесне видіння "Діви чудесної в багряній ризі", яке надихнуло козаків на новий подвиг, і до 1 жовтня 1641 року здійснилось дійсно диво: місто звільнилося від облоги.

Сьогодні світле та радісне свято – Покрова Пресвятої Богородиці. Від часів Хрещення Київської Русі і до наших днів це свято духовно об’єднувало наш народ, живило його вірою у повсякчасне заступництво Божої Матері за людський рід, за мир і добро на нашій землі.

В історії нашого народу є багато героїчний сторінок, та найцікавіша – це історія запорізького козацтва. Тож сьогодні ми з вами загадаємо як зародилась Січ, як козаки боронили рідну землю, про славних гетьманів.

Причинами виникнення козацтва було польське панування, що змушувало селян втікати в степи від кріпацької неволі, та ще більшим лихом були набіги турків і татар на українській землі. В боротьбі проти турецької навали та свавілля польської шляхти український народ створив власне військо – козацтво. Втікачі селились за Дніпровими порогами і на острові Хортиці заклали першу Січ – фортецю. Козаки казали: Січ – мати, а Великий Луг – батько”.

То хто ж вони – козаки? Це вільні воїни, східноєвропейські найманці, представники військового стану 15-20 століття. Через століття вчувається шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит ординців, плач невільників і бій, як блискавка, як межа між життям і смертю. І постає в уяві образ сильних, мужніх і сміливих героїв, захисників рідної землі, православної віри.

Перша Січ закладена на острові Хортиця близько 1554 р. Її засновником став легендарний Байда Вишневецький. Він перший вирішив покласти край турецьким нападам на Україну, зібравши під своїм керівництвом чимале військо, Байда організував сміливі походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Через зраду попав в полон до турецького султана, загинув мученицькою смертю.

Відео 3

Показ слайду 1.

Слава козаків була в їх ватажках. Крізь бурхливі століття пронесла до нас пам’ять славетні імена. Петро Сагайдачний належав до найосвіченіших людей свого часу. Здійснив багато морських походів. Піклувався про розвиток, науки, культури. Здобув блискучу перемогу над турками під Хотином, відбивши бажання турків стати завойовниками Європи. Помер П.Сагайдачний від рани одержаної у битві під Хотином.

Довго терпів наш народ неволю і гніт Польщі. Б. Хмельницький очолив Національно-визвольну війну, саме йому судилося зіграти епохальну роль у нашій історії відродити українську державу – Гетьманщину.

Відео 4.

Важливі доручення Богдана Хмельницького часто виконував Петро Дорошенко.

Показ слайду 2.

На початку 1660-го року він стає Чигиринським полковником. Пізніше став гетьманом Правобережної України.

Показ слайду 3.

Серед визначних вождів найяскравішою постаттю був Іван Сірко. 22 рази козаки обирали його кошовим отаманом. За своє військове життя І. Сірко брав участь у 55 походах і завжди, виходив переможцем. Сірка прозвали турки “Урус-шайтаном”, тобто українським чортом. Пізніше Сірко очолив повстання проти царських воєвод. За це кошовий попав у царську немилість і був засланий у Сибір. Цар не любив Сірка і побоювався його. Але коли 300 тисяч турків перешли Дунай і хмарою посунули на Україну, в цей час цар згадав про Сірка. Запорожці зажадали від царського уряду повернення на Січ грози бусурманів. Цар змушений був поступитись. Сірко з військом запорожців, завдавши ворогам величезних втрат, визволив з неволі багатьох братів.

 

У народі існує багато легенд про випробування прийому в козаче товариство. Розповідають, що після того, як хлопець перехреститься, його пригощали пекучим від перцю борщем. Новачок мав його з’їсти, запиваючи квартою оковитої. Опісля новачка вели туди, де на Хортиці, чи в іншому місці на Дніпрі – лежала перекинута між скелями колода: хлопець мав пройти тим ,,містком”, не зірвавшись у воду. Подолавши цей іспит, майбутній козак повинен був пропливти певну відстань проти течії в смузі Дніпровських порогів. Але й то ще не все. Хлопець повинен був, осідлавши дикого коня – чолом до хвоста, – без сідла й вуздечки проскакати полем і повернутися неушкодженим. Якщо хлопець ,,на дикому лошаку скакав”, то це означало – у козаки годиться. Чи кожен юнак проходив такі випробування, чи народ просто наділив їх богатирськими доблестями, – цього не відомо, достовірно одне : на Січ приймали незалежно від національності, віку та минулого, аби був вільний та нежонатий, говорив козацькою мовою, був православний, знав і приймав порядки та звичаї січового лицарства.

Відео 5.

В 2014 році екс-президент П.Порошенко видав Указ Про встановлення дати 14 жовтня – Днем захисника України.

В цей день ми вітаємо тих хто, ризикуючи власним здоров’ям і життям, обороняє нашу державу.

Відео 6.

Наш захід завершився. І хотілось би на завершення сказати, що наша пам’ять про славне минуле має підкріплюватись добрими справами, успішним навчання. Ми маємо бути достойними тих славних лицарів, запорозьких козаків, оборонців рідної землі.